«Ми не маємо думати, що все завершилося, оскільки Олег уже вільний», – лунало в Берліні
Два дуже напружених дні провів український режисер, кримчанин Олег Сенцов у Берліні: одна за одною зустрічі, навіть перекуси в режимі спілкування, реально – жодної хвилини передиху.
Більша частина розмов – із депутатами німецького Бундестагу. І в середу, і в четвер. Більшість із них – із депутатами від партії Зелених. Так вже склалося, що ця партія, яка перебуває в опозиції, є найбільш відвертим нашим симпатиком у німецькому парламенті.
Професійно-політична зустріч у Берлінській кіноакадемії пройшла жваво та тепло. Кіношна спільнота дійсно активно підтримувала Сенцова, постійно згадувала його ім’я на різних фестивалях, показах і просто так, не даючи тюремникам надії, що про Сенцова забули. Сам режисер сказав автору, що збирається вже наступного року починати знімати кіно, але не зізнався, на яку тема. Головне – знайти час і на улюблену роботу, і на те, що стало моральним обов’язком.
ПЛАКАТИ НА ЗГАДКУ
Зворушливою вийшла зустріч перед російським посольством у Берліні з німецьким активістом Рональдом Вендлінгом, який із самого 2014 року кожного четверга стоїть із часто одиночними пікетами на захист українських політичних в’язнів Росії.
Хоча дізнався Сенцов про свого вірного захисника лише напередодні, але вони одразу порозумілися, попри мовний бар‘єр, адже у них багато спільного: обоє відсиділи за тоталітарних режимів.
Банери Рональда та плакати з вимогою звільнити Сенцова бачили цю площу понад 250 разів! Минулого четверга величезний транспарант FreeSentsov висів там востаннє – Олег власноруч зняв його. Забрав на згадку, зізнався, що ще не знає, що з ним буде робити. Мабуть, збереже так само, як зберігає всі листи, які були надіслані йому за 5 років.
«Пишіть листи, це найголовніша річ, яку ув’язнений може отримати в тюрмі, пишіть хоча що-небудь», – закликав він тих, хто прийшов на зустріч із ним до посольства України у ФРН. Й українці, й німці вітали Сенцова із плакатами, з якими роками виходили на акції протесту, вимагаючи його звільнення (потім він їх підписав, так само, як і свою книгу німецькою мовою). «Перша весела демонстрація», – пожартував, підходячи до людей, Олег. А вони дякували йому за те, що став символом боротьби за свободу для одних і для інших. Потім, у посольстві не обійшлося без сліз (не втрималася, як не намагалася, українська активістка в Берліні Наталя Пригорницька, яка чимало зробила, аби не дати німецькому політикуму забути про справу українських політв’язнів). Але це також були сльози щастя та полегшення. Олег підійшов до дівчини, обійняв, потім пішов і приніс води.
У цілому спілкування вийшло емоційним, щоправда, нерідко відповіді були набагато коротші за запитання. Складалося враження, що Олег трохи переймався такою увагою, але ж жодної неповаги він не виявив. Ну хіба що трохи осадив німецького журналіста, який поставив досить банальне запитання, – але вчинив це Олег дуже коректно.
У Бундестагу він взяв участь у “круглому столі” з питань прав захисту людини, разом із українською правозахисницею Олександрою Матвійчук, головою Центру громадянських свобод (Центр був серед організаторів поїздки). Хто, як не Олег, який на собі зазнав – що таке, коли твої права ні в що не ставлять, – міг розповісти політикам та правозахисникам, як бачать їх боротьбу з-за іншого боку грат.
Захисту прав людини був присвячений і ще один захід, який просто збігся по часу з перебуванням Олега в Берліні.
ДВА ІКОНІЧНИХ ПОЛІТЗЕКА
На завершення щільної програми (о 7 ранку п’ятниці чекало повернення до Києва лоукостером з аеропорту Шенефельд) Олега було запрошено на захід, організований колишнім в’язнем Кремля, а нині лідером руху «Відкрита Росія» Михаїлом Ходорковським.
Обговорення, яке зібрало багато людей, називалося відкритою дискусією «Політично мотивовані переслідування і репресії у сучасній Росії». Що ж, цілком у тему.
Коли українець зайшов до зали (у цей момент учасники, серед яких – відомі російські правозахисники, адвокати, активісти, точили ту саму дискусію на подіумі) – рядами пролетіло як подих: «Сенцов! Сенцов!».
Сенцову довелося підійти до трибуни та подякувати всім, хто боровся за звільнення його та інших (а були в залі й такі), хто допомагав і допомагає всім українським політичним в’язням. «Але треба розуміти, що конфлікт не закінчився, що витягли лише найбільш відомих, але набагато більше ще не на свободі: 86 людей, серед яких багато кримських татар, залишаються у російських в’язницях, 226 – на Донбасі в руках бойовиків», – апелював Сенцов до переважно російської публіки.
Говорив він тихо, але всі завмерли, прислуховуючись.
Олег також зізнався, що у проміжок часу – кілька місяців, – коли було звільнено Ходорковського та захоплено його, він дивився перше інтерв’ю із звільненим, у якому Ходорковський назвав найважчим за 10 років тюрми відсутність за гратами людей, з якими цікаво було би спілкуватися. «Я подумав: що за дурниці. Напевно, там були більш складні речі, більш жахливі… А коли я сам опинився там, я зрозумів, що це дійсно проблема – зустріти людей твого кола, близьких тобі. Я радий, що я на свободі, що я зараз тут», – завершив свій короткий виступ Сенцов.
Цілком логічним було би, аби два реально «іконічних» політв’язня не просто Кремля, а персонально Путіна, одразу ж потиснули один одному руки. Але ж ні. Після завершення Ходорковський ніби й пішов до Сенцова, з яким активно фотографувалися присутні (він не проти, сказав українським журналістам, що це нормально і він сподівається, що його такі речі не зіпсують), але побачивши, що є журналісти, – зупинився. Автор запитала – чи не хоче він привітатися (відверто кажучи, в сподіваннях зробити гарне фото), на що опозиціонер сказав: «Та ні». Потім його речник заявив, що дуже не бажано фотографувати обох чоловіків разом, мовляв, погані люди можуть це використати не так як треба, і взагалі – не відомо, як і що воно далі буде… Це викликало здивування. Утім, потім вони все ж усілися разом за столик і про щось говорили впродовж майже півгодини, обмінювалися телефонами (поки речник пильнував, аби ніхто не сфотографував цю сценку навіть на мобільний телефон). Щоправда, знімок було все ж таки зроблено: Ходорковський сам попросив сфотографувати його з Сенцовим на його мобільний телефон.
ДОПОМОГЛИ ТОБІ, ДОПОМОЖИ ІНШИМ
Про що говорили ці двоє – ми не дізнаємося.
Але знаємо, про що йшлося під час зустрічей із німецькими політиками. Олег доносив свій меседж: не можна покладати руки та забувати про те, що звільнені – лише верхівка айсберга. Сенцов бачить своїм моральним обов’язком, у тому числі перед країною, яка його врятувала, допомагати у звільненні інших.
У більш широкому сенсі – допомагати країні стати більш міцною та незалежною, та боротися з тими, хто цьому заважає.
Врятувала його Батьківщина, а заважає – північний сусід. «Пройняти» тих, хто за порєбріком, здається, можна на даному етапі тільки тиском, санкціями.
«Громадянська робота, якою я зараз займаюся – я вже не можу з неї вийти, тому що життя мене сюди винесло, я не можу з цього місця вже відступити, тому що відчуваю моральну відповідальність свою, але за мене багато говорили, мене витягли – отже я зобов’язаний і повинен допомогти іншим.
Багатьох людей не можу підвести», – сказав Сенцов на зустрічі з головою міжпарламентської групи дружби з Україною Омідом Нуріпуром (все та ж фракція Зелених).
«І це дуже важливо, щоб ми зберегли тверду позицію і щоб ми не думали, що все завершилося, оскільки Олег уже вільний», – заявив депутат Бундестагу (знову ж від Зелених) Мануель Саррацин. Цей політик, до речі, під час ЧС із футболу в Росії вийшов на Красну площу з банером FreeSentsov. А Сенцов якраз голодував.
«Я думав, що Олег помре. Я не вірив, що ми колись його побачимо на свободі. Тому для мене це було дуже зворушливо – потиснути йому руку і поговорити з ним. Він випромінює так багато позитивної енергії й так багато прямолінійності, що ця зустріч залишила дуже глибоке враження», – поділився почуттями депутат.
«Не треба забувати, що в неволі залишається ще ціла низка людей. Завдання — щоби й ці люди були відпущені», – підхоплює Франк Швабе (СДПН), який опікується в парламенті питаннями прав людини.
Він бачить своє завдання в тому, аби робити все можливе, щоби люди були звільнені, як це сталося з Олегом Сенцовим, моряками, не забуваючи про тих, хто ще за ґратами.
Політик переконаний, що під час дипломатичних заходів, переговорів німецької сторони з російською, коли мова йде про війну, про кордони, – у центрі всіх цих переговорів має стояти людина, її доля. «Меседж Сенцова до нас – у тому, що треба зберігати тиск на Росію. Він постарався донести це до нас», – зазначив Швабе.
Сказати, що офіційний Берлін дуже голосно виступав за звільнення українських політв’язнів, то ні. Але неправда, що німці нічого не робили. Вони дійсно під час усіх зустрічей і переговорів порушують це питання. Принаймні, прізвище Сенцова лунало точно.
Будемо сподіватися, що після великого обміну тема ця не буде забута. І ми зовсім скоро зможемо вітати вдома та в Берліні патріотів, які не зламалися в буцегарнях і повернулися додому. А ми всі маємо бути їм вдячні за те, що ці люди також нас згуртовують як націю.
Ольга Танасійчук, Берлін