Про природу гомосексуальності і гомофобію, права ЛГБТ-руху, одностатеві шлюби і про те, як до цього всього ставиться релігія – в матеріалі Styler
Понад 90% гомосексуалів піддаються словесним образам та погрозам, а більш як третина з них зазнає насильства на ґрунті гомофобії. Згідно з деякими дослідженнями, підтримка ЛГБТ-руху у сучасному суспільстві суттєво зміцнилася за останні роки. Проте говорити про повне прийнятті прав та свобод сексуальних меншин ще зарано.
Ось відповіді на деякі “незручні” питання, пов’язані з “нетрадиційною” сексуальною орієнтацією. Геями стають чи народжуються? Чи важається гомосексуальність психологічним відхиленням?
Сексуальна орієнтація – вроджена даність або вільний вибір людини?
Відповісти на це питання намагаються сотні вчених по всьому світу. Адже противники сексуальних меншин вважають, що представники ЛГБТ-спільноти (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери) цілком усвідомлено приймають рішення щодо своєї сексуальної орієнтації.
В ході численних досліджень вивчався генетичний, гормональний, еволюційний, соціальний і культурний вплив на визначення сексуальної орієнтації. Сьогодні вчені так і не прийшли до єдиної вірної відповіді або компромісу! Не знайдено якогось конкретного фактора або групи факторів, які б чітко визначали гетеросексуальну, гомосексуальну (геї, лесбійски) або бісексуальну (потяг до осіб двох статей) орієнтацію.
Більш того, гомосексуальність, так само як і гетеросексуальність, вважається нормальним проявом людської сексуальності. Тому гомосексуальність у багатьох країнах не прийнято класифікувати як психічний розлад.
Гомосексуальна орієнтація не пов’язана з япсихічним або психологічним відхиленням
Багато в чому цьому сприяв експеримент американського психолога і сексолога Евелін Хукер, проведений в 1957 році. Замість того, щоб прийняти пануючий у той час погляд на гомосексуальність як патологію, Хукер вирішила дізнатися, чи дійсно гомо- і гетеросексуали відрізняються за рівнем психологічної адаптованості. Вона відмовилася проводити свої тести серед пацієнтів психіатричних клінік чи ув’язнених – у групу опитуваних увійшли добровольці гомо- і гетеросексуальної орієнтації, які вели звичайне життя. При цьому чоловіки з двох груп були однакові за віком, освітою та рівнем IQ.
Далі Хукер запропонувала іншим психологам виявити серед чоловіків гомосексуалів і оцінити ступінь їх психологічної адаптованості, орієнтуючись виключно на результати тестів (чимало попередніх досліджень гомосексуальності були спотворені упередженістю експертів).
Результати тестів Евелін Хукер показали, що гомосексуальна орієнтація не пов’язана з яким-небудь психічним або психологічним відхиленням.
Цікавий ще один висновок цього експерименту: “більшість гомосексуалістів, якщо б була така можливість, відмовилися б від гомосексуальної орієнтації, яка засуджуюється суспільством, на користь більш прийнятної гетеросексуальності”. Це ще раз говорить про те, що гомосексуали (так само, як і гетеросексуали) не можуть так просто “вимкнути” потяг до представників своєї статі.
“Ген гомосексуальності” існує?
Все ж науковці намагаються докопатися до істини і зрозуміти, на якому життєвому етапі визначається сексуальна орієнтація людини – із самого народження або під час дорослішання, виховання.
Так, ще в 1993 році Дін Хамер (Dean Hamer) з Національного інституту охорони здоров’я США виявив генетичний маркер в Х-хромосомі, який, за твердженням генетика і його групи, дозволив встановити зв’язок між наявністю цього маркера (Xq28) і гомосексуальністю. Однак існування “гена гомосексуальності” постійно оспорюється. Дін Хамер не зупиняється.
У 2012 році він провів ще більш комплексне та масштабне дослідження, участь в якому взяли 409 пар братів-гомосексуалів, які були проаналізовані на більш ніж 300 000 однонуклеотидних поліморфних маркерів. Опубліковані в 2014 році результати дослідження дозволили ще більше переконатися у гіпотезі, згідно з якою “геї народжуються геями” – гомосексуальність є вродженою рисою людини.
У той же час деякі вчені відзначають, що сексуальна орієнтація є “змінною”, а не постійною.
Так, у 2016 році чималий галас підняла робота Лізи Даймонд – одного з головних дослідників Американської психологічної асоціації (АРА) та активістки за права лесбійок. Даймонд припустила: твердження “я гей – я таким народився” – це не зовсім вірний висновок. “Почуття не скасовують волю, поведінка – це вибір. Аргумент “народжений таким чином” часто є політичним, а не науковим”. І тут маємо зробити дуже важливу ремарку!
Дослідженням Даймонд досить вдало скористалися противники ЛГБТ, буквально “вирвавши” цитати з контексту. Хоча Даймонт лише припустила: сучасна психологія не може жорстко обмежуватися лише двома типами сексуальної орієнтації – гетеро- або гомосексуальний.
Сексуальна орієнтація “мінливе явище”
Деякі дослідження підштовхують до висновку, що сексуальна орієнтація (включаючи привабливість, поведінку, самооцінку особистості) – поняття “мінливе” і може змінюватися як у підлітків, так і у дорослих людей. При цьому не можна точно сказати, що конкретно може “підштовхувати” до таких змін.
Про сексуальну орієнтацію як “мінливе явище” говорили вчені з Університету Джонса Хопкінса. Лоуренс Майєр і Пол Макх’ю під час свого дослідження не знайшли достатніх доказ того, що сексуальна орієнтація – це вроджена даність.
Майєр і Макх’ю нагадують про результати дослідження, проведеного серед дітей 7-12 років в 1995 і в 2008 році, коли ці діти вже подорослішали. 80% хлопчиків, які повідомляли про потяг до своєї статі або обом статей, подорослішавши ідентифікували себе як гетеросексуалів.
Більше 50% дівчат, які в дитинстві відчували потяг до обом статей, пізніше знаходили привабливими для себе лише чоловіків.
До речі, про “вроджену бісескуальність” говорив ще Зігмунд Фрейд. Психоаналітик стверджував: “Всі люди народжуються бісексуальними, і лише в подальшому, в процесі психологічного розвитку стають моносексуальними, при цьому бісексуальність набуває латентний характер”.
Отже, на сьогоднішній день невідомо, що конкретно визначає гетеро-, гомо- або бісексуальність.
Гомосексуальність колись вважалася результатом сімейних проблем або негативного психологічного розвитку. Подібні припущення сьогодні сприймаються як забобони і ознака дезінформації. Не було виявлено конкретного зв’язку негативного психосоціального або сімейного впливу, в тому числі сексуального насильства в дитинстві, на прояви гомосексуальності.
____________________________________
Слідкуйте за найцікавішими новинами “Української газети” в Німеччині у Facebook.