“Ми дякуємо Вам, шановна пані Тімм, за готовність продовжити викладання у вищій школі міста Х!”
Я тримаю в руках свіженький контракт із декількох сторінок на наступні два семестри і тепле почуття переповнює мене. Радості отримати такого листа я добивалася майже два десятки років.
Цим маленьким щастям я вирішую поділитися із 20-річним сином Алєксом і піднімаюся до нього на третій поверх нашого будинку на Боденському Озері.
Мимоволі згадую мої перші кроки в Німеччині. Сюди, на чарівний Бодензєє, що на Півдні Німеччини, я переїхала у 1996 році. Попри наявність диплому факультету іноземних мов Львівського Державного Університету, і маючи у арсеналі декілька мов, я навіть уявити не могла, як важко складеться мій пошук роботи у новій країні.
У липні 1997 року народився мій син. Я вирішила не розслаблятися і, у перервах між памперсами і молочними сумішами, вступила до коледжу. Через три роки отримала омріяну німецьку освіту. Крім того, я оволоділа іспанською мовою та відшліфувала англійську. Мій синочок ходив у садочок, а я почала пошук роботи. Весь вільний час я проводила здебільшого вдома, пишучи та розсилаючи резюме і отримуючи, як правило, …відмови. На роботу із відповідним соціальним пакетом потрапити мені не вдавалось. Роботи не було, лише «підробітки»…
А друзі? У мене і зараз мало друзів у Німеччині. Німці на Боденському Озері досить стримані у спілкуванні, більшість із них працює протягом тижня і з нетерпінням чекає вікенду. Неділя – абсолютно сімейний день, коли знайомим не варто навіть телефонувати. Вони рідко запрошують у гості, а якщо і запросять, то час прийому дуже лімітований. Люди на Бодензєє тримаються радше між собою і не долюбляють „чужинців“.
… а тим часом мій син Алєкс підріс і пішов до школи. Тут діти працюють у своєму ритмі і швидко стають самостійними. Гасло Боденської школи: „Допоможи мені допомагати собі самому“.
Ну а що ж з моєю професійною реалізацією? За 20 років у Німеччині я працювала продавчинею в інтернет кафе, доглядала за старими та немічними, навчала туркень німецької мови, займалася перекладами та репетиторством. Роки проходили, а ставлення до фахівців із колишнього Союзу не змінювалося. Лишень в останні п’ять років я почала помічати, що в німецьких лікарнях, крім прибиральниць, з’явилися румунські та російські лікарі.
А що вчителі? А вчителям доводиться …вчитися.
Для мене третім фахом (бо ж у Німеччині вчителі викладають не один, а три предмети) стала політика. Я її вивчала у тому ж виші, в якому я сьогодні викладаю.
Мій син успішно закінчив гімназію і готується студіювати медицину. Гасло Боденської школивказало нам правильний напрям.
Наталія Тімм,
спеціально для “Української газети” в Німеччині
____________________________________
Слідкуйте за найцікавішими новинами “Української газети” в Німеччині у Facebook.