Перейти до вмісту
Home » Життя в Німеччині » Німеччина – не Україна, або чи готові українці жити по-європейськи?

Німеччина – не Україна, або чи готові українці жити по-європейськи?

Усе пізнається в порівнянні. І Європа теж. Ми хочемо жити, як там, але чи готові позбутися ганебної звички порушувати закон, викорінити корупцію, зрештою, не створювати з Богом даних українцям лісів смітників і ще багато чого іншого?

Про свої враження від життя у Німеччині  ділиться волинянка Людмила Петленко.

ПЕДАНТИЧНІ Й ЗАКОНОСЛУХНЯНІ

– Лідія та Леонід Кривенки, мої дядько й тітка, виїхали в Німеччину у дев’яностих роках, – розповідає Людмила. – Тітка за національністю німкеня, а познайомилася вона із майбутнім чоловіком на цілині, у Казахстані. Після падіння Берлінської стіни багато німців з’єднувалися зі своїми родинами і виїздили за кордон. Уже немолодим Кривенкам з часом вдалося забрати до себе й трьох доньок. Звичайно, було непросто, бо спершу навіть мови не знали. Емігранти отримували в Німеччині кредити на житло, роботу. Але чимало з них не змогли адаптуватися до життя в чужій державі, зокрема призвичаїтися до встановлених там порядків, і повернулися назад. Мої ж родичі залишилися там. Оскільки тітка була вже пенсійного віку, то їй призначили пенсію, дядькові довелося працювати. Поки їх визнали німецькими громадянами, минуло чимало часу, тому ними, як і іншими, опікувалися соціальні служби.

– Де саме проживають ваші родичі?

– На кордоні Німеччини та Франції. Невеличке містечко Гумерсбах налічує до 50 тисяч населення, воно тягнеться вздовж на десять кілометрів. Там м’який клімат, улітку немає спекотних днів. Перше, що мене вразило під час поїздки в Німеччину, – це можливість здійснити один безплатний дзвінок із автобуса родичам, щоб повідомити, о котрій годині й де вони можуть мене зустріти. Так перевізник дбає про вигоди для пасажира.

– О, мобільні телефони! Хіба ми не обурюємося, коли їдемо в громадському транспорті й півмаршрутки на весь салон розповідає у слухавку подробиці власного життя, подеколи навіть інтимні, а друга частина транспортного засобу або їх смакує, або сердиться?

– У Німеччині не прийнято розмовляти телефоном у транспорті, в магазинах, на робочому місці, на вулиці тощо. Німці дуже виховані, делікатні, витримані, педантичні, вони стараються нікому не заважати, навіть телефонними дзвінками, це вважається невихованістю..

Зі мною трапився такий випадок. Ми із сестрою їхали в темну пору доби. Вона була за кермом, а я сиділа збоку. Зателефонувала тітка. Людмила і сама не взяла в руки телефон, і мені заборонила, бо боялася, що це помітять камери на трасі, її звинуватять у телефонній розмові під час керування автомобілем – і доведеться сплатити величезний штраф. А от за керування авто напідпитку одразу ж забирають права. Якщо ти їх втрачаєш, то як будеш жити далі, чим діставатимешся на роботу? Більшість роботодавців зацікавлені взяти працівника саме з власним авто. Але є й такі, що ладні оплачувати проїзд у громадському транспорті, та це дуже затратно.

– Дешевше їздити власною машиною?

– Авжеж. Послуги громадського транспорту там надто дорогі. Можливо, тому, що дуже мало пасажирів ним користується. Але ходить він педантично, тобто якщо за графіком автобус має бути на зупинці о 8:25, то він приїде хвилина в хвилину.

Правила дорожнього руху в цій країні працюють в інтересах безпеки життя кожного пасажира. Якщо у сім’ї є дитина, то ваш автомобіль має бути обладнаний спеціальним кріселком відповідно до віку малюка або підставкою для ніг дітям старшого віку, тобто всі пасажири мають сидіти, як під лінійку, на однаковому рівні. І німцеві навіть на думку не спаде порушувати встановлений у його країні закон.

 

ПОРЯДОК У ВСЬОМУ

– Людмило, вас як лікаря не могла не зацікавити система охорони здоров’я в Німеччині.

– Медицина в Німеччині страхова, держава гарантує повну захищеність усіх статей системи охорони здоров’я. Її первинна ланка – це домашні лікарі, у нас нині – сімейні. Кожен має такого лікаря й передусім звертається до нього, саме він лікує пацієнта, вирішує, чи скеровувати його на обстеження, якого можна чекати й кілька днів, попередньо давши на це згоду, або в стаціонар, на санаторно-курортне лікування. Навіть у гострому стані німець без консультації лікаря не прийме жодної пігулки, не те, що українці, бо може втратити страховку. Записуються до домашнього лікаря заздалегідь телефоном. Його зарплата безпосередньо залежить від кількості відвідувань пацієнтів.

Швидку допомогу німці викликають лише у виняткових випадках. Звичайно, вона може виїхати до пацієнта не в екстреному порядку, але надасть послуги суто за рахунок хворого. Та коли вже пацієнта забирає швидка, то ніхто з родичів не має права сісти в машину й дивитися, які маніпуляції йому проводять. Згідно з інструкцією, рівно через дві години після госпіталізації рідним телефонують додому і повідомляють про стан потерпілого.

Але, якщо йдеться про операцію, то завдяки саме страховій медицині пацієнт отримує висококваліфіковану медичну допомогу, нічим не переймаючись. Перед цим він підписує договір, у якому обумовлено всі ймовірні ризики, що можуть виникнути у процесі госпіталізації, в тому числі й зараження ВІЛ.

Мені вдалося побувати в одній із лікарень. У палатах там перебуває по два пацієнти, є телефон, санітарна кімната, душ. У коридорах – жодних килимів, вазонів, довкола – суцільний пластик.

У лікарні є так зване «Бебі клаб» – віконце, в якому матері, які народили дітей, але з якихось причин не можуть або не хочуть їх виховувати, залишають немовлят. Зазвичай воно розташоване в стіні з тильного боку лікарні. Як тільки дитинка потрапляє в таке віконце, лунає дзвінок – і медсестра забирає немовля. Поряд із віконцем – напис, що спонукає жінку добре подумати, перш ніж відважитися на такий крок.

Німці дуже дбають про здоров’я дітей, саме тому велику увагу приділяють заняттям спортом, у закладах освіти навчають плавання, їзди на велосипеді. Там обов’язково працює стоматолог.

– Ви розповідали, що педантичні та законослухняні німці дуже культурні, приємні у спілкуванні.

– Якщо, гуляючи в парку, ви подивитеся в очі комусь із перехожих, то неодмінно отримаєте у відповідь усмішку, привітання, те ж саме й на вулиці. Зате на роботі вони спілкуються суто у справі. Там не заведено пліткувати, обговорювати рішення чи особисте життя власника підприємства або керівника установи, розповідати про власні сімейні проблеми, покупки тощо.

Німці дуже чистоплотні, гігієна для них – понад усе. Дехто двічі на день – зранку та ввечері –  приймає душ. Мабуть, саме через те, щоб мати менше клопоту з волоссям, і носять здебільшого короткі стрижки.

– А як у Німеччині ставляться до домашніх тварин?

– Там на вулиці ви не побачите бродячого кота або собаку. І хазяйського теж. Якщо ти утримуєш домашнього улюбленця, то зобов’язаний про нього дбати. Якщо кіт гуляє бездоглядно, то про це одразу повідомлять у відповідні служби й господаря обов’язково оштрафують. Таке ж покарання очікує й на того, хто, скажімо, приласкав чужого бездоглядного кота.

– Який вигляд мають німецькі міста?

– По-перше, там суворо дотримуються плану забудови, по-друге немає будинків, розфарбованих у різнобарвні яскраві кольори, усе витримано в однакових тонах. Наприклад, у Гумерсбасі переважають бежеві стіни та темно-коричневі дахи – така собі спокійна кольорова гама.

Порядок панує не лише на вулицях, але й на кладовищах, де жодних штучних квітів, стрічок, рушників, лише невисокі надгробки, травичка. Якщо родичі не мають можливості доглянути могили рідних, вони укладають договір зі спеціальними службами, і ті виконують такі роботи.

 

Хочете розповісти про ваш досвід життя у Німеччині? Пишіть на адресу [email protected]

____________________________________

Слідкуйте за найцікавішими новинами “Української газети” в Німеччині у Facebook.