Живеш в Німеччині – відмовся від своєї ментальності?

Німеччину в уяві українця можна охарактеризувати трьома словами: добробут, пунктуальність, якість. Більшості з нас ця держава, видається майже ідеальною. Недарма ж в Україні досі популярна фраза: «Німця на вас немає». А яка Німеччина зсередини? Розмова з українкою, яка десять років живе у Берліні

Читайте також: НІМЕЦЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТУРБУЄ ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНЦІВ

Німецькі жінки

Німецькі жінки славляться своєю емансипованістю, проте це поєднується із переважаючим патріархатом, тут всім управляють, все контролюють чоловіки. Не знаю, в чому причина… Чи в тому, що чоловіки тут, що не кажи, симпатичніші, чи жінки себе так поставили, чи історично так склалося. Це зверхнє ставлення переслідує тебе всюди: в метро всі чоловіки сидять — жінки стоять, у телеефірі ведучі дозволять собі дуже образливі висловлювання про жінок. Знаю, про що говорю, бо пройшла через усе це. І своєму чоловікові, і друзям довелося пояснювати, що таке жінка і чому її треба поважати. Не дивно, що жінки повстали, але дуже агресивно. Активізувалися феміністки, лесбіянки, чоловіки поховалися в гей-комунах. Але ні зовнішньо, ні внут-рішньо тутешнє жіноцтво і чоловіцтво не змінилося.

Німці та іммігранти

Для німців мігрант — це лише мігрант. Після війни у них пригнічували відчуття самодостатності. Тому німці, щоб зберегти себе психічно, показують, що ось вони кращі, домінантні, постійно тебе хочуть чогось навчити, ти, мовляв, така дурненька, нічого не знаєш. І емігранту, щоб не бути постійно зраненим, меншовартісним, потрібно цю всю ситуацію добре розуміти. Тут складно зберегти свою культуру. Значно легше, коли інтегруєшся, відмовишся від свого виховання, своєї ментальності, від своїх емоцій.

Читайте також: КАЗКА ЗАМКУ САЛЕМ ВАРТІСТЮ 3000 ЄВРО НА МІСЯЦЬ. ЯК ЖИВЕ НАЙДОРОЖЧА ШКОЛА НІМЕЧЧИНИ

Коли я звернулася у місцеве бюро працевлаштування, показала свій диплом, мені відповіли: «Ну і що, ви хочете, щоб ми вам знайшли роботу? Ось уявіть собі, приїздить хтось з Африки і прагне працевлаштуватися». «Але ж я не з Африки», — відказую чиновнику. Хоча й розуміла, що тут що Україна, що Африка… А коли записувала на курси німецької мови, то мене запитали, звідки я і після відповіді поцікавились чи вмію я читати і писати. До речі, коли я тільки приїхала в Німеччину, ці тенденції не були настільки відчутні. Навпаки, тутешні люди були готові допомогти емігранту. Це у них сприймалося, як добра справа. Зараз ці настрої зникають. Тутешній світ стає все менш емоційним. Так, є чимало речей у Європі, які варто запозичити, але ж не треба все тупо калькувати.

Українські діти в Німеччині

Моїй доньці — 20, до шести років вона жила в Україні, зараз навчається на кафедрі україністики в університеті міста Грайсфальда недалеко від Берліна, а син народився тут. Зараз йому сім. Коли чоловік (а він — німець) вдома, розмовляємо німецькою. Коли його немає, намагаюся створити дитині українське середовище: вмикаю українські канали, радіо, з ним говорю тільки українською. Він дуже любить Україну. Після подорожі так звик до наших пишних традиційних застіль, що подивився на наш стіл у Німеччині і сказав: «Мамо, а чого ми такі бідні, чому так мало страв на столі?». Я дуже не хочу, щоб мої діти, як і тутешні люди, стали беземоційними, нещирими, і була б не проти, якби вони захотіли жити в Україні. Українці — кардіоцентричні, у них добре розвинута інтуїція, і в цьому наша сила. Одна німкеня якось сказала мені: «Ми вас насправді боїмося, бо ви ментально сильні, вами складно керувати».