in

Чи є сенс в імміграції після 45-ти років?

“Ти не знайдеш роботи, не зможеш піти вчитися, будеш сидіти на соціальній допомозі….”

Такими є страшилки для млявих і безініціативних. Не слухайте тих, хто каже, що закордоном не можна знайти роботу і не можна вчитися.

Свого часу я закінчила інститут Управління за спеціальністю інженер-економіст. Я жила в різних країнах, а тепер приїхала в Німеччину. Мені довелося змінити спеціальність. У 45 років я пішла в коледж. У 47 вступила до університету, закінчила його і отримала спеціальність медсестри зі ступенем бакалавра. Зараз працюю за фахом. Річний дохід близько $ 85 тисяч. При бажанні можна заробляти більше.

Коли я подавала документи в університет, у мене було багато комплексів. Це була нова програма про яку я  мало знала.  Але моя дочка сказала: “А що ти втрачаєш? Нічого.” В результаті, я пройшла співбесіду, мене прийняли, хоч я була найстаршою студенткою в групі.

Проте я обійшла багатьох молодших. На святкуванні закінчення університету, я сказала викладачам про свої комплекси і про те, що я вдячна за те, що мене прийняли на цю програму. На що мені відповіли: “Ми відбирали студентів які, на наш погляд, могли б закінчити навчання, а не кинули її напів дорозі. Коли ми прочитали твою біографію, проте, що ти пройшла три еміграції, ми зрозуміли що для тебе наша програма буде по силі”.

А взагалі, тут люди вчаться в будь-якому віці. Тут це прийнято і не соромно. Мій знайомий отримує 3-е вищу освіту в 57 років. Одна з наших улюблених професорів вийшла на пенсію в 65 років. Рік посиділа вдома. Засумувала. Пішла учиться на докторську ступінь і в 69 років стала нашим викладачем.

Тут ставлення до віку інше. Те що “непристойно” для пострадянського пенсіонера, дуже навіть пристойно для німецького. Люди виходять на пенсію, купують мотоцикли і ганяють по автобанах (бачила групу сивих мотоциклістів), ходять щотижня на танці і взагалі, якщо здоров’я дозволяє, не задумуються над власним віком.

Коли ми їхали з Ізраїлю і продавали свої речі, до нас прийшли люди, які тільки що прибули. Там була молода сім’я з маленькою дитиною і батьки (тесть з тещею). Тестя звали Володимир і було йому 58 років. Володимир був кандидатом якихось технічних наук, викладав в Києві в технікумі, у нього навіть були якісь розробки. Так він сказав. Він запитав у нас пораду  про те, як знайти роботу. Ситуація на той момент була складною. Вважалося, що люди у віці за 50 не мають шансів працювати за фахом. Хіба тільки за старими доглядати, або квартири прибирати, а й то це більше для жінок.

Що я мала йому сказати? Вам тут нічого тобі не світить? Ні звичайно. Я сказала: “Учіть іврит. Якщо у вас буде гарна мова, ви знайдете роботу”. Ми поїхали в Канаду, але підтримували зв’язок. Володимир виявився наполегливим. Він вчив іврит по 10 годин на день. Я була дуже рада коли дізналася що він працює в одній з наукових лабораторій в Техніон в Хайфі (Техніон це один з кращих університетів в Ізраїлі), в той час коли 30-річні підмітали дороги. Потім його діти виїхали до Канади. І він став вивчати англійську. Всіх співробітників в лабораторії він підбив розмовляти тільки англійською. Йому було вже за 60. Знаю що вони виїхали до Канади. На жаль, ми загубилися, але не здивуюся якщо і там він знайшов роботу.

До чого я це все? Якщо у вас є сила, енергія, здоров’я, впевненість в своїх силах, то не зупиняйтеся. Не сподобається – повернетеся.

”Філе з Путіна по-б*ндерському”: делікатес у Німеччині викликав захват у мережі

Як новий імміграційний закон змінить працевлаштування українців в Німеччині