Визнання дипломів випускників українських ВИШів у Німеччині

Випускникам українських вишів, як правило, украй складно домогтися визнання дипломів у Німеччині. Про проблему знають вже давно і в Україні, і у ФРН. Але чи щось робиться для її вирішення?

Українка Олена Дев’ятко закінчила магістратуру Харківського національного університету ще два роки тому. Після навчання вона приїхала на рік попрацювати до німецького міста Кельна за програмою Au-Pair і врешті-решт вирішила залишитися в Німеччині. Та з українським дипломом перекладача-вчителя знайти роботу, каже, неможливо. “Коли приходиш до роботодавця і показуєш наш диплом, чуєш: “Ні, потрібен німецький диплом”, – говорить Дев’ятко.
Дівчині не пощастило ще й тому, що її друга спеціальність – викладач – належить до регламентованих у Німеччині професій. У цьому переліку також медики, інженери тощо. Зазвичай людям, які мають дипломи з таких спеціальностей, треба довчитися кілька семестрів, пройти практику, а потім ще і скласти державний іспит. І лише тоді вони можуть отримати свідоцтво про визнання диплому за своєю професією. Олена Дев’ятко вирішила не йти цим шляхом, а заново подалася на бакалаврат до німецького університету вже за іншою спеціальністю.

Втрачена можливість
Власники дипломів українських вишів стикаються із проблемами як під час спроб працевлаштуватись у Німеччині, так і в тому випадку, коли хочуть продовжити навчання. Нині в німецьких ВНЗ навчаються близько семи тисяч українських студентів. Більшість із них так чи інакше стикалися з проблемою визнання дипломів у ФРН. Справа в тому, що між Україною та Німеччиною не існує угоди про автоматичне взаємне визнання дипломів.
Цьому мало би сприяти приєднання України до Болонського процесу. Його метою є приведення навчальних програм країн-учасниць до єдиних стандартів. Це мало би підвищити якість і української освіти, сприяти конкурентоздатності вишів і призвести до набагато легшого визнання українських дипломів за кордоном. Та не так сталося, як гадалося. У рамках Болонського процесу договори про взаємне визнання дипломів Україна уклала лише з деякими країнами, серед яких Азербайджан, Білорусь, Вірменія та Молдова. Німеччини у цьому списку немає.
Довгий шлях до визнання
Саме тому випускник українського ВНЗ, який хоче вступити до німецького вишу, має спершу довести, що його диплом справжній. Німецький виш відправляє відповідний запит до міносвіти України. Після отримання позитивної відповіді спеціалізовані німецькі інституції підраховують, скільки годин вчився студент з того чи іншого предмета, які у нього були курси, яку кваліфікацію він має і чи відповідає вона рівню кваліфікації, затвердженому в Німеччині.
І ось тут у випускників починаються проблеми, оскільки здебільшого українські навчальні рівні не співпадають з німецькими. За деякими професіями німці вчаться набагато довше і проходять більше практики. “Ви можете провчитися три роки в українському університеті, але в Німеччині вам зарахують лише два, тому що ви прослухали менше годин лекцій чи семінарів”, – говорить очільниця управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції міносвіти Анна Новосад.
Змінити стандарти
Проблеми з визнанням дипломів у Німеччині виникають не лише в українців. Кваліфікаційні стандарти навіть двох європейських країн-сусідів – Німеччини та Франції – теж різняться. Тому реформувати навчальну програму під всі європейські країни Україні не вдасться. Тут варто домовлятись з кожною країною окремо.
Наприклад, торік, за словами Анни Новосад, українська сторона звернулася до німецької із проханням розробити угоду про співставлення освітніх ступенів. Простіше кажучи, обидві сторони порівнюють різницю в кількості предметів та годин викладання за певною спеціальністю. Київ та Берлін розпочали цю роботу лише торік. На питання DW “Чому не раніше?” чиновниця, яка нещодавно прийшла працювати до відомства, розводить руками і сміється.

Міністерка освіти і науки Лілія Гриневич в інтерв’ю DW заявила, що в Україні, зокрема, переглядатимуть навчальну програму для юристів і педагогів. Оскільки в Європі загалом і в Німеччині зокрема студенти цих спеціальностей навчаються довше, ніж в Україні. На думку міністерки, на цей процес піде близько року. “Але тим часом наші студенти можуть складати додатковий кваліфікаційний іспит у Німеччині, якщо вони хочуть підтвердити свою українську освіту”, – додає Лілія Гриневич.
Зовсім інші строки називають у федеральному міністерстві освіти та наукових досліджень Німеччини. Так, за словами речниці відомства Ніни фон Сарторі, перед тим, як обидві країни остаточно узгодять свої кваліфікаційні стандарти, може пройти десять років. “Рівень певних українських університетів не відповідає німецькому, – пояснює фон Сарторі. – Але це не означає, що українські дипломи тут узагалі не приймаються. У нас інший підхід. Ми не кажемо, що ось цей студент приїхав з України, а ця країна має такий або інший рівень підготовки. Ми дивимося на особисті характеристики й підготовку людини”.
Охорона праці не підходить
Щоб довго не чекати, полегшити долю студента можуть і самі виші. Справа в тому, що після приєднання України до Болонського процесу університети самі визначають свої навчальні програми і не завжди роблять це вдало. “Ті предмети, якими наповнені певні програми, дуже часто не дають випускнику тих знань, які він мусить мати відповідно, наприклад, до німецького стандарту. Бо наш студент може вчити рік охорону праці, охорону безпеки життєдіяльності, фізкультуру тощо”, – скаржиться Анна Новосад.
Тому, на думку чиновниці, виші мають покращити якість навчання, полегшивши тим самим у майбутньому визнання українських дипломів. “Якщо, наприклад, німці знають, що у нас тут дипломи видають всім підряд, то, відповідно, є прискіпливе ставлення до наших випускників”, – додає чиновниця.
Семестр повчився – два дипломи
Виші також можуть допомогти своїм студентам та випускникам, налагодивши співробітництво з іншими ВНЗ. Результатом такого партнерства можуть стати подвійні дипломи. Суть у тому, що два університети – наприклад, в Україні і Німеччині – повністю гармонізують свою навчальну програму, а потім обмінюються на один семестр студентами. А в кінці навчального року випускники отримують як український, так і німецький дипломи. Тож у подальшому їм набагато легше або вступити до аспірантури у ФРН, або знайти роботу за кордоном.
Так, наприклад, протягом багатьох років робить Дніпровський національний гірничий університет, співпрацюючи одразу з кількома німецькими вишами. Колишній студент цього ВНЗ Дмитро Палехов після такого обміну та отримання подвійного диплому залишився працювати у Бранденбурзькому технічному університеті і нині є викладачем.
“Раз “кандидат”, значить ще не захистився”
За його словами, проблеми у власників українських дипломів подекуди виникають не лише через невідповідність якості навчання, а й через помилки у трактуванні ступенів. “Аспірантуру я закінчив ще в Україні і отримав кваліфікацію кандидата юридичних наук, – пояснює Палехов. – Але тут, у Німеччині, нема такого поняття як “кандидат”. У Європі взагалі до цього ставляться несерйозно. Вони вважають – раз “кандидат”, то ще не захистився”.
Саме через це Дмитрові довелось заново захищати дисертацію – тепер уже в німецькому виші. За його словами, навіть після переходу України на Болонську систему і видачі дипломів за новими стандартами у них усе ще пишуть українською й англійською слово “кандидат” і лише в дужках вказують, що ця ступінь прирівнюється до PhD. “Нам варто відійти від старої радянської системи кандидатів наук, докторів наук і перейти на німецьку систему”, – вважає Дмитро Палехов.

____________________________________

Слідкуйте за найцікавішими новинами Української газети в Німеччині у Facebook.