Cтрахи і реальність переїзду в Німеччину

Найперше чому вчаться емігранти в новій країні, це розрізняти туризм з еміграцією. Але, на щастя, далеко не всі страхи і побоювання новоприбулих існують в реальності.

Хоча й таких не бракує … Про це пише Liveberlin

Минулого літа в історії нашої сім’ї стався крутий поворот, який змінив все наші плани. Чоловікові запропонували роботу в Берліні, ми подумали цілих два дні і погодилися. Отримавши «блакитну карту», ​​він відбув до Німеччини, а я залишилася одна з двома дітьми пакувати валізи.

Коли перша ейфорія з приводу переїзду в Європу пройшла, настала пора сумнівів. Фізична і емоційна втома від нового оточення і побуту. Я шукала інформацію в Інтернеті, і ця безодня мене поглинула.

У страху очі великі. З усього різноманіття публікацій в мережі вибирала історії з сумним фіналом. Наприклад, про те, як в Європі чоловіки йшли до інших жінок, або навіть до інших чоловіків. Ставали жахливими скнарами, починали докоряти кожною копійкою (пардон, кожним центом). А дружини, замкнені в чотирьох стінах в чужій країні без роботи і мови, поступово сходили з розуму.

Я читала, читала, читала, поки не впала в справжню паніку. Всі мої подруги, які в той непростий період приїжджали мене підтримати з пляшкою червоного сухого, вислуховували мій спіч про мої страхи. Ні, ви не подумайте поганого! У нас з чоловіком повна гармонія і любов. Але для мене завжди була важлива фінансова та інша незалежність від чоловіка. А в Німеччині навіть мій дозвіл на проживання залежатиме від нього! А також він став єдиним годувальником у родині. І цей страх відкриває мій рейтинг:

Страх перший: фінансова залежність від чоловіка


Перше моє знайомство в Берліні було з мамою-одиначкою двох дітей, яка не так давно розлучилася з чоловіком.

– Як же ти живеш? Ти ж не працюєш! Як ти можеш оплачувати трикімнатну квартиру? – запитувала я.

З’ясувалося, що «Джоб-центр» (JobCenter – агентство по підтримці безробітних з невеликими шансами на ринку праці) оплачує їй квартиру, платить допомогу, ще вона отримує аліменти від чоловіка і Kinder Geld (допомога у 190 євро на кожну дитину). І живе цілком непогано!

Потім у великій веселій компанії мені також пояснили, коли у жінки немає роботи, накопичень або майна, її в Німеччині не можуть виставити за двері, навіть після розлучення. Тут це неможливо. І померти від голоду можна, тільки якщо зашити собі рот. Квартиру оплатять, призначать соціальну допомогу, а далі вже все залежить від тебе.

Так я із величезним полегшенням я викреслила цей найстрашніший страх зі мого списку.

Страх другий: як вижити в соціальному вакуумі?

Immagine correlata

Це ще один із моїх страхів, які ніяк не міг зрозуміти мій чоловік. Йому, соціопату і інтроверту, головне мати оплачений інтернет-трафік. А ось мої подруги мене розуміли – що за життя, коли нема з ким поспілкуватися, обговорити все важливе і неважливе, походити по магазинах ?!

Я так боялася опинитися в комунікаційному вакуумі, та ще й в чужій мовному середовищі, що з фанатизмом поринула у світ соціальних мереж. Я писала щодня пости у себе в «Фейсбуці», френдила всіх, у кого місцем проживання значився  Берлін, і знайомилася, знайомилася, знайомилася! І нехай зараз це виглядає трошки перебільшеною похвалою «Фейсбуку», але я дуже вдячна цій мережі, яка подарувала мені друзів і хороших приятельок, з якими можна погуляти, чи випити кави. Саме в «Фейсбуці» я знайшла величезну кількість корисної інформації – про школу, мовні курси, страховки, та інше. Милі люди з країни «Фейсбук» допомагали переводити документи і листи з німецької мови, подарували меблі і дуже підтримали. Без цієї підтримки нам довелося б набагато важче.

Цей страх також не підтвердився в реальності. Якщо ти відкритий світу – то і світ відкритий тобі!

Страх третій: ким я там зможу працювати?

Risultati immagini per lavoro donna
На це питання я чула одну і ту відповідь: «Домогосподаркою!» Не працювати я не вмію і в декреті довго не сиділа. Тому питання роботи стояло для мене гостро.

Ми приїхали із «блакитними картами», ​​тому у мене з самого першого дня в Берліні була ліцензія на роботу. Теоретично, я могла влаштуватися у будь-який момент, а практично все впиралося у відсутність вільних місць в дитячому садку і незнання німецької мови. Я вивчила мову до рівня B1, їздила по зустрічах, знайомилася з людьми і знайшла два цікавих проекти для себе, в яких можна почати працювати одразу і без знання німецької.

Отже, роботу в Берліні знайти можна.

Страх четвертий: німецький Ordnung

Risultati immagini per Ordnung

Цей німецький Ordnung ми відчули із першого ж дня!

Коли ми виносили сміття в контейнери у дворі, всі наші німецькі сусіди прилипали до вікон, контролюючи, куди і що ми викидаємо (нам пощастило оселитися в німецькому будинку, в під’їзді німецьких пенсіонерів, де наймолодші ​​дівчині виповнилося 65 років), а потім м’яко, але наполегливо розповідали, що картонні упаковки треба розривати на дрібні шматочки. Після того, як ми йому навчилися, сортування сміття і розподіл склотари за кольорами нам дає задоволення. У цьому є сенс, це приносить користь, економить гроші і ресурси.

У Німеччині є правила, яких потрібно дотримуватися. Система штрафів і покарань тут діє чітко.

Одного разу в метро мене оштрафували на 60 євро (думаю, кожен емігрант отримав такий досвід) за те, що мій двогодинний квиток був прострочений на 10 хвилин. Я знала про це, коли спускалася в метро, ​​але мені і в голову не прийшло купувати новий. Квиток ж є! Ну і що із того, що, він прострочений на 10 хвилин. Ось за це я і заплатила 60 євро.

Мою подругу оштрафували в метро за те, що вона без квитка проїхала одну(!) зупинку з верескливі немовлям руках і другою дитиною в колясці. Тут не входять в становище, а виконують інструкції. Квиток, прострочений на одну хвилину, – не дійсний. Поїздка зайцем навіть на одну станцію, навіть з двома малюками – штраф.

Орднунг тут дійсно є. І мені він дуже йде на користь. Ми перестали прогулювати школу – просто так, щоб відпочити і виспатися, як ми іноді робили це раніше. Я  стала дисциплінованішою. Для мене це – це корисний досвід.