У Німеччині багато турків, але німці не переходять на турецьку мову

«Усі нормальні народи є націоналістами»
Треба визнати, що в останні роки становище державної мови в Україні змінилося на краще. Дедалі частіше мова лунає в теле- та радіопросторі. Але деякі високопосадовці й далі нехтують законами, зокрема й Конституцією, у частині використання мови.

Кандидат філологічних наук Іван Пилипович Ющук, визнає, що законів, які гарантують державній мові пріоритетність, достатньо. Проблема лише в тому, що вони не виконуються. Мовознавець запевняє, що мову варто пропагувати та поширювати, але не треба робити це жорстко та під гаслом «Розмовляймо лише українською!». Потрібно популяризувати державну мову й демонструвати суспільству, що українська – це престижно.

Як ви оцінюєте сьогоднішній стан української мови?

Люди знають мову. Мабуть, в Україні немає таких громадян, які не розуміли б українську. Хоча деякі люди вдають, що не можуть зрозуміти. Мова звучить на радіо, телебаченні. Тому я сказав би, що становище нормальне. Інша річ, що саме вживання мови не завжди правильне. В Києві, столиці України, рідна мова має звучати скрізь. Скажімо в Парижі скрізь звучить французька, у Варшаві польська. До речі, якщо приїхати до Польщі, то одразу можна почути польську мову. Так в Україні має бути українська мова. Але, на жаль, наші традиції, зруйновані. Ще раз наголошу, люди українську мову розуміють, адже вона в наших генах. А та мова, що принесена з іншої держави – на поверхні мислення. В глибині завжди лежать ті закони мислення, які вироблені протягом тисячоліть нашими предками.

У кожної мови свій характер. Чи повязаний він із мисленням народу?

В мові відбивається менталітет людини та нації. Багато чого в мові відбито. Переходити з однієї мови на іншу – означає суперечити внутрішнім законам мислення людини. Рідна мова підсилює інтелект. Я завжди посилаюся на Тараса Шевченка. 14-річним хлопцем його забирає з собою пан Енгельгардт у Петербург. Шевченко майже не чув рідної мови. Однак його геній проявився саме в українській мові. Він писав українською не тільки напочатку, а й до самої смерті. Панас Мирний у 16 років також почав вести щоденник російською, а потім перейшов на рідну мову. І скажу, він став письменником на рівні Еміля Золя. У мові – менталітет народу, а він у кожного свій.

«Для росіян потрібно зробити окреме радіо, а не робити мовний вінегрет на нашому»

В одному зі своїх інтерв’ю ви згадували, що в країні брак пропаганди української. Що варто зробити, щоб поширювати мову серед громадян?

Просто вживати українську. Але нікого не потрібно змушувати. Я, на приклад, проти лозунгу «Розмовляйте українською!». Хто якою хоче, такою й розмовляє. Але люди повинні відчути, що українська мова в Україні престижна! Що це мова не якогось дріб’язкового народу, а що в ній велика культура. Я уклав словник української мови VI століття. Півтори тисячі років тому наші предки вживали слова, з яких 13 тисяч залишилися до сьогодні. Отже, наша мова не вчорашня. А якщо порівняти з російською (не хочу її принизити, вона також велика), то ця мова почала формуватися пізніше, коли наші київські предки занесли туди християнство і створили «крестьян». «Крестьянин» – це християнин, а не селянин. Звичайно, мову насильно не можна нікому нав’язувати.

Чи допоможуть квоти на радіо, ТБ популяризувати мову?

Наша мова має існувати в країні не квотами, а суцільно. Адже це мова нашої держави. Звичайно, інші мови не потрібно усувати. Для них варто зробити окремий простір. Колись у нас з президентом Кравчуком була зустріч, і ми це питання обговорювали. Тоді він погодився, що для росіян потрібно зробити окреме радіо, а не робити мовний вінегрет на нашому. Мене дуже непокоїть, що коли я зазираю в інтернет, то один рядок написаний українською, інший – російською. Це притуплює мислення, постійно треба перекладати. Якщо текст українською, то він має бути повністю українською, російський – російською.

Як соціальні мережі впливають на стан української мови?

У соціальних мережах дуже змішуються мови, через що й виникає той суржик. Людина перестає відчувати мову.

Як боротися з таким явищем, як суржик? І чи варто це взагалі робити?

Якщо це зумисний суржик, щоб показати себе, мовляв, дивіться, який я розумний та вчений, – це негативний суржик. А якщо суржиком розмовляють ті, хто зараз приїхав, наприклад, із Донбасу, то це перехід до української мови. Якщо це етап переходу від російської до української, то це потрібно вітати.

А молодь?

Молодь добре володіє українською, але ще не відчуває потреби скрізь розмовляти нею. Чому так? Тому що ми не виховуємо в них національної гордості. Ми, українці, не гірші від інших народів у мисленні та працьовитості. Це можна спостерігати на прикладі нашої трудової міграції, наші за кордоном посідають не останнє місце. Ми – здібний народ, і про це потрібно частіше розповідати дітям. Дехто скаже, що це буржуазний націоналізм. Однак усі народи є націоналістами. Скажете, що росіяни не націоналісти? Я б навіть сказав, вони імпер-шовіністи. Або, наприклад, французи прийняли закон про псування французької мови. Хіба це не націоналізм? Однак це його позитивний прояв. Не можна націоналізм  сприймати лише негативно…

Яка ваша думка стосовно мовного розколу в Україні? Адже цим вдало скористалася Росія під час анексії Криму.

Ні, це сталося не на основі мови, а на основі нашої політики. Згадаймо, яку політику проводив Янукович. Коли він прийшов до влади, одразу продовжив перебування російського флоту в Криму й поставив міністром освіти українофоба. Янукович посприяв тому, щоб був прийнятий антидержавний та антиконституційний закон Колесніченка – Ківалова («Про засади мовної державної політики». – Главком). Я не знаю, чому зупинився процес розгляду Конституційного Суду щодо його законності. Але одразу було зрозуміло, що він незаконний. Навіть у преамбулі не згадано рішення Конституційного Суду від 1999 року, щодо питань, які він регулює. Отже, цей закон був продиктований окупаційними силами. Це також сприяло тому, що Крим відійшов. Це не розкол в суспільстві, а наслідки антиукраїнської політики керівників нашої держави.

Усе ж багато людей надають перевагу російській мові. Чому так сталося?

Наприклад, я до людей старшого віку не маю жодних претензій. Їм переходити на українську мову важко. Але є молодь. А молодь – наше майбутнє. Ми повинні подбати, щоб молоді люди зрозуміли, що вони українці. І вони мають розмовляти, як французи – французькою, а німці, наприклад, незважаючи на велику кількість турків у Німеччині, не переходять на турецьку мову.

Як заохотити людей вивчати українську й розмовляти нею?

Усе має йти зверху. Наприклад, Аваков знає українську мову, але принципово розмовляє російською. Незамінних людей немає. Таких людей потрібно просто усувати, щоб вони відчували наслідки від невиконання українських законів. Статття 10 Конституції України зобов’язує державних службовців розмовляти українською. Також є закон «Про державну службу». Я вважаю правильним, що ті, хто мають посідати такі посади, мають складати іспит на знання мови. Так є в усіх країнах. Це лише в нас дотягли до 1 травня 2017 року.

Нещодавно в Хмельницькій міськраді прийняли рішення виключити зі шкільної програми міських шкіл вивчення російської мови. На ваш погляд, потрібно це робити чи російську варто вивчати як другу іноземну?

Хто хоче, нехай вивчає як другу іноземну мову. Хоч російську, хоч польську. До речі, польську мову також варто вивчати, адже вона близька для українця. Нічого не можна забороняти. Але навчальний процес має бути лише державною мовою. Це прописано в законах. Щодо вивчення інших мов: звісно, потрібно знати мови. Але як колись казав Вольтер: «Усі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою потрібно вивчати все життя». Тому що рідна мова – основа мислення та порозуміння між людьми.

Ви вже згадали міністра внутрішніх справ, який систематично порушує 10 статтю Конституції. Депутати теж не виконують законодавство щодо мови. Хто має це контролювати?

Це – наша біда. Ми маємо непогані закони, але вони не виконуються. Той, хто порушує закони, – злочинець. Я можу сказати за викладачів нашої вищої школи. У законі «Про вищу освіту» сказано, що навчання має бути лише державною мовою. Якщо людина не викладає українською, то вона не має права викладати взагалі. Один представник з Міністерства оборони розповідав, що запитав в одного полковника, коли вже той заговорить українською. Полковник відповів: «Вы знаете, это так тяжело». Через деякий час цей полковник приходить і каже, що можна прийти стажування в Америці, але потрібно знати мову. На запитання, за скільки він зможе вивчити англійську, він відповів, що за півроку.

Часом можна почути, що в школі з українським викладанням, учитель проводить навчання російською. За це має відповідати директор. І хтось має сказати: «Пане директоре, якщо ви не можете навести порядок, то ви не на своєму місці». Тоді одразу ж наступного дня і директор, і вчитель почнуть розмовляти українською. Хтось скаже, що це тяжко. Спочатку все важко. Але варто людині почати й вона згодом повністю перейде на українську. Мова дається дуже легко тому, хто дійсно хоче її вивчити.

А хто може вплинути на міністра та депутатів?

На міністра внутрішніх справ має вплинути президент. Він має поставити питання: «Або ти говориш мовою нашої держави, або забирай речі й шукай іншу роботу». Я ще раз наголошую: незамінних людей немає. Стосовно депутатів. Якби пан Парубій постав так питання депутатам, то вони б вже заговорили українською мовою. Потрібно просто виконувати закони. А якщо депутат не дотримується законів, то який з нього депутат?! Все починається з дрібниць. Деякі можуть запитати: «Какая разніца?» Велика різниця. Немає дрібних чи великих порушень закону.

«Угорські високопосадовці готуються до анексії Закарпаття»

Новий закон «Про освіту» роздратував наших сусідів. На вашу думку, як можна вгамувати угорців і румунів, пояснити, що ніяких мовних ущемлень нацменшин немає? Чомусь наші сусіди хочуть тримати свої нацменшини у мовному «гетто»?

Чому така катавасія почалася навколо закону «Про освіту» з боку угорських посадовців? Дехто каже, що вони готуються до виборів. Ні, вони готуються до анексії Закарпаття. Також вони не хочуть, щоб їхні земляки, які проживають на території України, інтегрувалися в українське суспільство. Вони хочуть, щоб угорці надалі тяжіли до батьківщини, щоб молодь поповнювала їхній ринок праці та їхала навчатися до Угорщини, щоб мати прибуток із тих, кого виховує наша школа. Тому в них егоїстичні наміри, а не тільки почуття національної солідарності. Якби вони по-людськи підходили до цього питання, то угорці, які проживають в Україні, мали б  володіти своєю мовою та мовою держави в якій вони проживають.

Угорські правителі не хочуть, щоб їхні співвітчизники були повноцінними громадянами України, а навпаки – щоб ті почували себе зайвими. А те, що зараз пропонує наш закон про освіту, то це дуже обдумане та толерантне ставлення до нацменшин. Він хоче, щоб вони інтегрувалися в українське суспільство. Міжнародна рамкова конвенція про права національних меншин цього вимагає. Але я не розумію, чому наші керівники виправдовуються перед угорськими та іншими шовіністами. Потрібно посилатися на міжнародне право. Ось і все. В Гаазьких рекомендаціях стосовно освіти сказано, що має бути двомовне навчання. Зараз на Закарпатті існують села, в яких зовсім не розуміють української. Це не нормально. Також є закон «Про громадянство». Коли країна приймає нового громадянина, то він має скласти іспит на знання мови. Але в нас скрізь порушення власних законів.

Отже, очікувати на нормалізацію стосунків з Угорщиною не доводиться? Поляки поставилися до новацій в освіті помірковано, болгари взагалі сказали: «Ми вже давно працюємо за схемою, що пропонує новий український закон «Про освіту»».

Стосовно поляків: вони створили п’ять шкіл, де звучить українська мова і ми створили п’ять шкіл (з польською мовою. – Главком). Тобто паритет. Раніше в Угорщині було 70 шкіл з українською мовою, після 1948 року, а зараз там немає жодної. В Румунії було 120 шкіл, зараз – лише одна україномовна гімназія. А наш уряд не звернув на це увагу. Потрібно піднімати питання про паритет. У Росії взагалі немає українських шкіл. Те, що там в Татарстані є, то це створили українські ентузіасти. А російський уряд хоче, щоб ми витрачали гроші на те, щоб навчати російської не тільки росіян, які проживають на території України, а й російськомовних українських громадян. Наш уряд і досі боїться ярлика українського буржуазного націоналізму. Я хочу підкреслити, що всі нормальні народи є націоналістами. Націоналізм не означає, що потрібно пригноблювати інші нації, це насамперед – любов до свого. Я завжди кажу, що коли чоловік починає дбати про чужу сім’ю замість своєї, це підозріло. Коли в нашій державі починають дбати більше про російську, ніж про українську, то це підозріло. І це підозріле проявилося на Донбасі.

Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію щодо нашого мовного закону про освіту. Там є дуже цікавий 12 пункт, який говорить, що всі країни, які вимагають для своїх нацменшин певних умов на території України, мають забезпечити такі ж умови для української діаспори в себе. Як ви гадаєте, наскільки Угорщина і Румунія зможуть реалізувати цей пункт?

Я вже вам казав, що в Румунії було 120 українських шкіл, а зараз лише одна гімназія. Також казав, що в Угорщині не має жодної школи, хоча українців там чимало. Вони собі дозволяють не слухати міжнародних рішень, а ми маємо їх слухати і виконувати. Це дуже несправедливо. Вони до України ставляться зверхньо. Все тому, що наші політики не ставлять себе в те становище, яке потрібно було б поставити. Ми – не остання держава у світі, маємо свою гордість. Але нас виховали так, що говорити про національну гордість – це записати себе одразу в буржуазні націоналісти. Це ще не вивітрилося з наших голів. Я завжди кажу, що не варто боятися слова «націоналізм». Луначарський, діяч комуністичної партії,  ще на початку 20 століття хвалив Шевченка за його націоналістичні погляди. Справді, Шевченко був великим націоналістом – він переживав і страждав за Україну. Але націоналіст не означає шовініст. Адже останній ненавидить всі інші народи. А націоналіст розуміється з усіма іншими людьми, і він підтримає прагнення Угорщини знати свою мову. Той, хто скаже, що угорець не має права говорити рідною мовою, то він вже не буде націоналістом. Однак я не чув такого від українців. Також ніхто нічого не має проти поляків. Те, що загадують, що поляки чавили українців, то таке дійсно було. Однак все в минулому і не потрібно його згадувати, адже це не сприяє майбутньому.

Як українська держава може використати 12 пункт згаданої резолюції? Держава має поставити на міждержавному рівні питання: «У вас є українці?». У відповідь можна почути, що українці самі відмовилися від своєї мови. Але ж насправді людей поставили в такі умови. Наприклад, у Росії той, хто розмовляє українською – злочинець. Люди бояться виявляти себе українцями в Росії. Наприклад, директора української бібліотеки у Москві посадили до в’язницілише за те, що це бібліотека української літератури. Це було зроблено, щоб залякати інших.

Якою має бути українізація жорсткою чи м’якою?

Вона має починатися зі школи та вищих навчальних закладів. Міністр освіти і науки звернулася з листом до всіх викладачів та вчителів, що в усіх навчальних закладах має звучати українська мова. То одна з викладачів, прочитавши це звернення сказала, що це лише побажання міністра. Ось так у нас до цього ставляться. В інших державах за порушення законів платять великі штрафи. У тій же Франції за зайве використання іншомовних слів дорого розплачуються. Кожен стежить за своєю мовою. А від розвитку мови залежить розвиток мислення. Чим багатша мова, тим тонше мислення.

Наталія Малиновська, Анна Скалій, «Главком»